Проблеми та перспективи розвитку дизайн освіти в Україні

Це перша стаття на дану тему, тому в ній ми поставили перед собою задачу окреслити основні концептуальні проблеми, та узагальнене концептуальне бачення перспектив їх вирішення. Без поглиблення в більш вузькі, технічні питання, які можуть бути освітленні в майбутніх роботах.

В оцінці існуючого стану речей в дизайнерсько-художній освіті України, ми спираємося, як на власний досвід в ролі  студентів та викладачів. Так і на досвід інших людей, з якими мали змогу спілкуватись с чого питання, що вчились в інших навчальних закладах України відповідного профілю. Тому крім суб’єктивного бачення ситуацію, маємо і більш узагальнене уявлення. 

Пройшовши усіма сходами вітчизняної дизайнерсько-художньої освіти: художня школа, художнє училище та академія. В якості учнів на власній шкурі відчули усі її плюси та мінуси. Крім того маючи чотирьохрічний досвід викладання, як в приватному порядку, так і в стінах державного інституту, подивились на ту саму проблему з іншої сторони барикади. І прийшли до висновку, що якщо під системою розуміти ціле, що побудоване з взаємопов’язаних частин націлених на досягнення спільної мети, то в Україні відсутня система дизайнерсько-художньої освіти. Все тримається на особистостях окремих викладачів, які вчать скоріше всупереч, а ніж завдяки існуючому стану речей.

Якщо не поглиблюватись в методичні тонкощі, можна виділити дві концептуальні проблеми: відірваність предметів один від одного, та відірваність предметів від життя. В якості окремої проблеми, також можна виділити: деструктивний вплив на особистість студента. Бо структура, та методи навчання, що залишились нам від радянського союзу, є тоталітарними по своїй суті. Особисто ми не можемо дати для себе відповідь на питання: «Чого більше ми отримали від навчання в академії: шкоди, чи користі?».

Розглянемо першу проблему — відірваність предметів один від одного. В нашому уявленні ідеальна система навчання — це один великий предмет в якому різні дисципліни плавно переходять одна в одну, як кольори в спектрі. Наприклад, є дві очевидно близькі між собою дисципліни: живопис та кольорознавство? Там і там ми вчимося користуватися кольором. По суті різниця між ними полягає лише в тому, що на кольорознавстві ми вчимося на абстрактних композиціях, а на живописі працюємо з натури. По-перше, можна спитати чи є взагалі сенс розділяти їх на два окремих предмета? Припустимо ми вирішили, що є. Тоді очевидно логічним є узгодження програм цих дисциплін, щоб одна й таж тема паралельно розглядалась й закріплювалась там і там. Але цього нема. А яким чином пов’язана програма кольорознавства та історії мистецтв? Якщо, наприклад, на кольорознавстві ми вивчаємо еволюцію сприйняття кольору в 19 столітті, було б непогано якби паралельно цей період розглядався й на історії мистецтв. До речі, між малюнком і формотворенням, таке саме співвідношення як між живописом і кольорознавством. Але це профільні предмети, з ними все більш менш очевидно, а можна поставити біль складне питання: «Яким чином, наприклад, узгодженні між собою програми по композиції, філософії, психології, маркетингу та фізкультурі?». А ці дисципліни мають зв'язок, і їх викладання може ґрунтуватись на спільному баченні. Чи є у держави в цілому, чи у кожного інституту окремо, сформульоване та усвідомлене викладачами й керівництвом концептуальне бачення спільної мети? Чи програми всіх дисциплін націлені на досягнення цієї мети? Очевидно що ні. Славнозвісний Баухаус починався з маніфесту написаного його засновником Вальтером Гропіусом, в якому він в стислій формі сформулював бачення місця та ролі мистецтва, архітектури та дизайну в житті. Сформулював стратегічні цілі під які вже набирались викладачі, що розділяли їх й були здатні реалізувати. Далі формувалась учбова програма.

Друга заявлена проблема — відірваність предметів від життя. Державні інститути — це штучний, замкнений в собі світ в якому у студентів формується хибне, ілюзійне уявлення про реальний стан речей в професій. Після закінчення інституту та початку роботи багато хто розчаровується, починає думати, що зробив хибний вибір. Крім того отриманні знання є недостатніми, невипадково роботодавці рідко цікавляться наявністю диплома, а дивляться на те, що людина фактично вміє. Ще більше розрив між вимогами ринку і знаннями, що даються в інституті поглиблюється швидким розвитком технологій. З’являються нові професії, старі зникають. Кісна по своїй суті структура освіти, що залишилась нам у спадок від радянського союзу, просто не встигає за цими змінами.

Давайте подивимось правді в очі, Баухаус, до того як він був закритий нацистами, проіснував лише 14 років, за цей час він повністю змінив дизайн та архітектуру, мав вплив на їх розвиток у всьому світі на десятиліття наперед. А що дали світу усі разом узяті художньо-дизайнерські вузи України за всі роки свого існування? І справа не в грошах, Баухаус створювався в більш складних умовах, ніж зараз знаходимося ми. Перший рік він не опалювався, заняття проходили раз в тиждень, в інші дні студенти працювали, щоб заробити на життя. Не було навіть папера, студенти ходили по смітникам збирали різний непотріб і робили з нього композиції.

Потрібні докорінні, всеосяжні зміни в формі та змісті системи дизайнерсько-художньої освіти. Які б включали в себе нові підходи до набору студентів, системи оцінювання, самого процесу навчання, та захисту проектів. Те що робиться зараз: збільшується чи зменшується кількість годин, об’єднуються чи розділяються кафедри, на наш погляд — це перекладання із пустого в порожнє. Як то кажуть: «Від зміни місць доданків сума не зміняється». За цих умов, ми не віримо в можливість реформування державних вузів. Натомість бачимо доцільність створення приватних вузів нового типу.

Останнім часом широке розповсюдження отримали різноманітні курси з дизайну. По-перше, це свідчить про занепад державної освіти, через що люди шукають іншу альтернативу. По-друге, про те, що в суспільстві є запит на отримання знать, за які люди готові платити чималі гроші. Де які курси більш якісні, інші гірші. Одні відверто займаються зароблянням грошей, інші ставлять перед собою ідеалістичні цілі. Основний недолік усіх курсів, через що наразі вони ще не здатні замінити собою державні вузи — це їх відносна короткостроковість. Найдовший з відомих мені курсів триває пів року, але не можливо з нуля підготувати дизайнера пристойного рівня навіть за рік. За нашими оцінками на це потрібно десь 3-4 роки. Сьогодні ще немає шкіл здатних запропонувати це. Але приватні освітні ініціативи мають більшу мобільність, та свободу дій. Напевно серед цієї великої кількості курсів знайдуться більш якісні, з більш чітким баченням плану розвитку, які з часом зможуть запропонувати більш повну, та довготривалу програму навчання, що дозволить їм стати повноцінною альтернативою державних вузів. В чому плані ми відстаємо від наших східних сусідів. В Москві цей процес вже відбувся і є щонайменше чотири освітніх проекти, з цікавими програмами, сильним складом викладачів, новими методиками, та гарною матеріальною базою, які вже можна розглядати як повноцінну заміну традиційним інститутам. Нам цей шлях ще належить пройти. Але першим бути наскільки складно, настільки ж і почесно.

© «Начáла» 2015 Почтар Олег